Те, що система правосуддя України системно порушує принцип розумності строків розгляду справ, не є особливою таємницею. При цьому наявні інструменти захисту не гарантують ефективного реагування на такі порушення. А це вже ставить під сумнів доступ до правосуддя як такий.

Проблему дослідив адвокат АО «Скляренко, Сидоренко та партнери» Максим Гусляков у матеріалі для liga.net «Розумні строки» протягом 1200 днів: чому рішення у справі стає недосяжним».

Автор дослідив тривалий розгляд цивільної справи у Козятинському міськрайонному суді Вінницької області, яка за понад три роки не дійшла до вирішення по суті. У справі щодо виділу частки у спільній частковій власності було проведено лише три засідання за більш ніж 1200 днів, наступне ж призначене через ще 343 дні.

Попри відсутність у справі експертиз, апеляційних скарг або інших об’єктивних перешкод, інтервали між засіданнями сягали від кількох місяців до понад року. При цьому клопотання про пришвидшення розгляду суд залишив без розгляду, а заяву про відвід суддя відхилила.

Втім, ключовим у матеріалі є не опис конкретного кейсу. Під час підготовки скарги до Вищої ради правосуддя автор проаналізував інші справи, що перебувають у провадженні тієї ж судді. Він виявив щонайменше шість десятків цивільних справ із ознаками істотного затягування розгляду — від 96 до 1608 днів. У багатьох з них дати наступних засідань призначено на 2026–2027 роки.

На думку адвоката, така повторюваність свідчить не про випадковість або перевантаження, а про наявність стабільної, можливо, усталеної практики. Це може вказувати на порушення як статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, так і ст. 129 Конституції України та ст.ст. 189, 210 Цивільного процесуального кодексу.

Ситуація ускладнюється тим, що формально позивач залишається у правовому полі: справа триває, судове провадження не закрите, засідання хоч і з річною перервою — призначені. Але по суті доступ до правосуддя заблокований. У таких обставинах, як зазначає автор, особа опиняється в системній пастці: з одного боку — неможливість дочекатися рішення, з іншого — відсутність ефективного механізму притягнення судді до відповідальності за зловживання строками.

Цей випадок, за висновком адвоката, є симптомом ширшої проблеми в українських місцевих судах. І вона потребує не лише індивідуальних скарг, а інституційної відповіді. Без цього відновлення довіри до правосуддя залишатиметься гаслом без змісту.

Повний текст статті можна переглянути за посиланням.