Олександр Скляренко, керуючий партнер АО «Скляренко, Сидоренко та партнери»

Відступлення права вимоги в експортних операціях цілком можливе. Але щоб не наразитися на штраф за порушення вимог валютного законодавства щодо строків надходження валютної виручки, необхідні зрозуміла хронологія подій, реальність правочину і повна банківська комплаєнс-процедура.

Критерії якості цесії у зовнішньоекономічних відносинах нещодавно дослідив Верховний Суд. 

Фермерське господарство уклало зовнішньоекономічний контракт на поставку товару нерезиденту й виконало поставку, однак повного розрахунку не отримало. Надалі право вимоги частини боргу було передано іншій українській компанії. Виходячи з цього, експортер вважав, що після заміни кредитора обов’язок отримати оплату від іноземного контрагента перейшов до іншої особи. Проте податковий орган, отримавши від Нацбанку дані про порушення граничних строків розрахунків, провів перевірку ФГ, в ході якої дійшов висновку про порушення валютного законодавства. Як санкцію за ненадходження валютної виручки було накладено штраф.

Платник податків оскаржив це рішення і відповідна справа № 480/8329/24 дісталася Касаційного адміністративного суду.

Там підтвердили, що закон не забороняє сторонам використовувати цивільно-правові способи припинення або трансформації зобов’язань і не зводить допустимі форми розрахунків лише до класичного надходження валюти на рахунок первісного експортера. Але право на цесію ще не означає, що вона автоматично спрацює проти податкових претензій.

Передусім Суд звернув увагу на момент виникнення самого права вимоги. Згідно з матеріалами справи, відвантаження і митне оформлення відповідної партії товару відбулися пізніше, ніж було укладено договір про відступлення права вимоги. Тому на дату цесії права вимоги щодо цієї частини боргу ще не існувало. А отже, передавати було нічого.

Виявилися й інші неузгодженості: в додатковій угоді сторони зазначали платежі як уже фактично здійснені, хоча на момент її укладення ці платежі ще не могли відбутися. Такі хронологічні збої суд сприйняв як аргумент проти реальності правочину.

Також Верховний Суд звернув увагу на роль банківської установи у процедурі заміни кредитора. Навіть якщо сторони між собою погодили відступлення права вимоги, первісний кредитор усе ж залишається відповідальним за дотримання граничних строків розрахунків доти, доки належно не повідомить банк і доки той не прийме відповідні документи в межах валютного нагляду. У цій справі саме цього не сталося: банк не отримав повного пакета, забракував документи, операцію фактично не прийняв, а відтак контракт залишився в статусі діючого.

З огляду на наведене, КАС ВС став на бік податкового органу та підтвердив правомірність застосування до фермерського господарства штрафу за порушення граничних строків розрахунків за експортною операцією (постанова від 11.03.2026).

З цієї справи можна дійти кількох важливих висновків. 

Для експортних контрактів допускається гнучкість у виборі інструментів. Цесія не є правовою аномалією і сама по собі не суперечить валютному регулюванню. 

Водночас бізнесу необхідна дисципліна в деталях. Критичне значення має як текст текст договору (він має бути не просто підписаним, а внутрішньо логічним), так і календар подій — відвантаження, митне оформлення, документи, настання строків оплати. Юридична конструкція має пройти не лише цивільно-правову, а й банківську перевірку. Недостатньо укласти договір і відобразити його в бухгалтерії. Процедура має бути визнана банком як належна підстава для завершення валютного нагляду.