5 особливостей угод у кримінальному процесі озвучив А.Тригуб

За даними Американської асоціації юристів, у федеральних судах Сполучених Штатів Америки щороку угодою про визнання провини завершується близько 98% кримінальних проваджень. Як йдуть справи із застосуванням цього інституту в Україні?

П’ять основних трендів кримінальних проваджень на підставі угод у 2023 році озвучив партнер АО «Скляренко, Сидоренко та партнери» Андрій Тригуб в ході свого виступу на XIII Kyiv Criminal Law Forum Асоціації адвокатів України.

На його думку, кількість кримінальних проваджень, в яких укладено угоду про визнання винуватості, зростає. Так, за даними статистики, якщо у 2021 угодами завершувалося трохи більше 10% усіх проваджень, то в 2022 – це вже 14,9% від усіх вироків. Адвокат уважає, що українська практика у цьому питанні і далі рухатиметься в бік США. Він навів цікавий факт, що в окрузі Санта-Крус (штат Аризона) з 2010 по 2012 роки не було жодного судового розгляду справи. Лише укладалися угоди.

Також А.Тригуб відзначив, що Вищий антикорупційний суд почав постановляти окремі вироки із затвердженням угоди в закритих судових засіданнях.

Крім цього, зустрічається практика укладення додаткових угод до угоди про визнання винуватості до початку судового розгляду.

Ще одним трендом адвокат назвав збереження підходу про неможливість апеляційного оскарження вироку будь-якими іншими особами, які не були учасниками провадження (коли у тексті вироку є «співучасники», виділені в окреме провадження).

Оремо партнер АО «Скляренко, Сидоренко та партнери» зупинився на питанні можливості застосування ст. 75 (Звільнення від відбування покарання з випробуванням) Кримінального кодексу до корупційних правопорушень, щодо яких укладено угоду. Як показову він навів справу N 947/10464/21, яка розглядалася Великою Палатою Верховного Суду.

Районний суд затвердив угоду про визнання винуватості, визнавши особу винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ст. 369 (Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі) КК, і призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ст. 75 КК суд звільнив особу від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки.

Суть проблеми, яка виникла, колегія суддів Верховного Суду, сформулювала двома запитаннями:

1) чи може, чи повинен суд (з огляду на положення частин 1 і 2 ст. 75 КК) затвердити угоду про визнання винуватості (або про примирення) у кримінальному провадженні щодо корупційного правопорушення, однією з умов якої є положення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК;

2) якщо так, то питання про апеляційне оскарження відповідного вироку не виникає. Але якщо суд не має права затверджувати угоду, але зробив це, то чи може прокурор оскаржити в апеляційному порядку відповідний вирок суду із цих підстав (з огляду на положення п. 2 ч. 4 ст. 394 КПК та загальні засади кримінального провадження).

Ухвалюючи постанову, Велика Палата не дала відповіді на перше питання та не навела відповідних аргументів. Зі змісту рішення вбачається, що оскільки вирок не переглядався в апеляційному порядку, то й вирішувати питання, які постали у зв'язку з ухваленням такого вироку, Велика Палата не вправі.

Більш інформативною була правова позиція щодо другого питання. Її суть полягає в тому, що законодавець не просто наділив прокурора правом на оскарження судового рішення, але надав прокурору вищого рівня, який не погодився з рішенням суду першої інстанції та позицією прокурора, який брав участь у розгляді справи та не вбачав підстав для його апеляційного оскарження, у порядку нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням оскаржити таке судове рішення.