Ділова репутація підприємства: ключові аспекти та нюанси захисту

Тетяна Борисенко, адвокат АО «Скляренко, Сидоренко і партнери», спеціально для ЮРЛІГА

Із подовженням карантину та введенням режиму надзвичайної ситуації стало зрозумілим, що український бізнес у повній мірі відчує економічні наслідки пандемії коронавірусу COVID-19. Адже держава, яка запровадила обмежувальні заходи, фактично жодним чином не подбала про підприємства, які в нових умовах мають самотужки шукати компроміси у дотриманні трудових прав і гарантій громадян.

У цій площині неминуче виникатимуть конфлікти між працівниками, що йдуть у вимушені відпустки або втрачають заробіток чи навіть роботу, та роботодавцями, які балансують на межі виживання. Ці та інші конфлікти, коли вони потрапляють у публічну площину, неминуче відбиваються на діловій репутації компанії, яку там вибудовували і оберігали не один рік.

Тож що має враховувати керівник підприємства або власник бізнесу у питаннях збереження та захисту ділової репутації, - спробуємо послідовно пояснити.

Трошки теорії

На законодавчому рівні в Україні немає визначення терміну «ділова репутація». Цивільний кодекс, а також наявна судова практика дозволяють зробити висновок, що ділова репутація є немайновим благом будь-якої юрособи. Податковий кодекс говорить, що ділова репутація має свою вартість, яка називається гудвілом (це нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між ринковою ціною та балансовою вартістю активів підприємства як цілісного майнового комплексу, що виникає в результаті використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів, послуг, нових технологій тощо).

А от гудвіл як складова ділової репутації у практиці Європейського суду з прав людини вважається майном і підлягає захисту в розумінні Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. І тут важливо зауважити, що українські суди при розгляді справ зобов’язані застосовувати цю Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Хто зазіхатиме на репутацію

Поширення неправдивих або неточних, зокрема неповних, відомостей, що дискредитують компанію (спосіб ведення чи результати підприємницької діяльності) є приниженням ділової репутації. Внаслідок цього знижується вартість її нематеріальних активів.

Зазіхання можливі як з боку конкурентів, які у такий нечесний спосіб намагаються отримати переваги на ринку, так і з боку власних працівників, які в сьогоднішніх умовах мають додаткові особисті чи професійні невдоволення, та прагнуть помститися компанії.

В останньому випадку роботодавцеві варто враховувати, що вирішення проблеми з працівниками у переважній більшості випадків лежить за межами трудового законодавства. Адже за Кодексом законів про працю працівники відповідають за заподіяну шкоду лише коли порушують покладені на них трудові обов'язки.Іншими словами, якщо працівник не є піар-менеджером і в його трудові обов'язки не входило написання постів у соцмережах, то відповідати за розміщений там негатив він не буде.

Встановити порушення

Відтак, засобом захисту будуть вимоги про

- відшкодування майнової або моральної шкоди;

- спростування недостовірної інформації.

Вони пред'являються в рамках цивільного процесу безпосередньо до автора, а також до інтернет-видання, адміністратора групи соціальної мережі, телеканалу чи друкованого видання, що поширили відповідну інформацію.

Оскільки ми маємо справу із правопорушенням, то з урахуванням рекомендацій Верховного Суду мають бути наявні елементи його юридичного складу:

1) певні дії: факт поширення інформації. Тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;

2) зміст та якість інформації: вона має стосуватися діяльності конкретної особи та бути недостовірною;

3) шкода та її зв’язок із діями: завдання поширенням інформації шкоди певним благам.

Але на практиці виникають складнощі в процесі доказування факту приниження ділової репутації, встановлення осіб, відповідальних за порушення, визначення розміру немайнової шкоди, доведенні причинно-наслідкового зв'язку між діями конкретних осіб та наявністю немайнової шкоди. Розглянемо їх докладніше.

Нюанси поширення

Звісно, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право, як його розуміють у ЄСПЛ, включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію. Але це право може бути обмежене, зокрема, і для захисту репутації.

Поширенням є опублікування у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів, розповсюдження в мережі Інтернет, викладення в заявах, листах до інших осіб, повідомлення в публічних виступах, в соцмережах, а також в будь-якій іншій формі навіть одній особі. Також поширенням уважається демонстрація в громадських місцях плакатів та гасел, роздача листівок.

А от скаргою громадянина до державного органу ділову репутацію зіпсувати неможливо. У цьому переконаний Верховний Суд. Бо надсилання листів до різних установ з метою перевірки компетентними органами незаконної, на думку заявника, діяльності є реалізацією особою конституційного права на звернення, гарантованого Конституцією.

Тож якщо ваш невдоволений працівник або сторонній «доброзичливиць» напише у скарзі до компетентного органу, що підприємство порушує законодавство, то це буде реалізацією права, відповідно до якого чиновник буде зобов'язаний розглянути звернення і дати відповідь.

Оцінка негативу

Зрозуміло, що поширення правдивих фактів, які не є конфіденційною інформацією на підприємстві, не вважатимуться завданням шкоди репутації.

Шкодити може лише недостовірна інформація! Такою вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Але при цьому не будь-яка недостовірна інформація потягне у суді задоволення позовних вимог щодо її спростування та відшкодування шкоди. Таку перспективу має лише та, яка має негативний характер. Тобто, в якій стверджується про порушення норм законодавства, порушення принципів моралі, тощо. Варто розуміти, що лише негатив порушує право особи на повагу до її ділової репутації.

Судження безкарні

А от оціночні судження доказуванню не підлягають, відтак і не можуть бути спростовані. Бо за Законом про інформацію ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за їх висловлення.

До оціночних суджень відносяться висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані. Однією з ознак є використання мовностилістичних засобів (гіпербол, алегорій, сатири).

Тобто, якщо хтось оприлюднив інформацію, що він вважає керівника підприємства негідником, такий вислів, скоріш за все, буде розцінений судом як оціночне судження, і про компенсацію шкоди не йтиметься.

Рахуємо збитки

Розмір шкоди у будь-якому випадку має бути доведеним та обґрунтованим. Інакше перспективи спору можна вважати невтішними. І з точки зору доведення розміру шкоди внаслідок приниження ділової репутації перспективним є підхід через визначення її вартості.

Як і в інших питаннях, тут варто відшукувати найбільш релевантну та цікаву судову практику. Так, в одній зі справ загальний розмір шкоди, якої зазнала ділова репутація підприємства, спробували поділити на дві окремі складові, і намагається обґрунтувати кожну з них. З «принижувача» намагалися стягнути як грошовий еквівалент завданої шкоди через підрив ділової репутації (гудвіл) так і гроші за підрив іміджу, зниження престижу та підрив довіри до діяльності компанії. Цікаво буде дізнатися остаточне рішення.

А якщо ж у юридичної особи немає обліку гудвілу як нематеріального активу, така компанія може доводити грошовий еквівалент приниження ділової репутації іншими доказами, зокрема експертними висновками.

Якщо нашкодив піар-менеджер

Якщо зі звичайними працівниками у разі виникнення конфлікту доведеться судитися, то ті, хто формує імідж бізнесу та підтримує його репутацію на ринку (PR- або SMM-менеджери), можуть нести відповідальність безпосередньо перед компанією.

Але необхідно розуміти, що за Кодексом законів про працю працівник відповідає за пряму дійсну шкоду за умови, коли така шкода заподіяна його а) винними і б) протиправними діями або бездіяльністю. І така відповідальність, як правило, обмежується середньомісячним заробітком.

У визначенні прямої дійсної шкоди знову допоможуть рекомендації Верховного Суду. Тут ідеться про

втрату, погіршення або зниження цінності майна чи інших цінностей,

необхідність для підприємства, установи, організації провести витрати на відновлення, придбання майна або інших цінностей, або

потребу провести зайві (викликані порушенням працівником трудових обов'язків) грошові виплати.

Непряма, опосередкована шкода працівником підприємства, зазвичай, не відшкодовується.

Коли є контракт

Інший випадок – коли між роботодавцем і працівником укладено контракт. Це особлива форма трудового договору, в якому права, обов'язки, відповідальність сторін та інші питання можуть встановлюватися угодою.

Тобто, контрактом може бути передбачена відповідальність за поширення негативної недостовірної інформації про роботодавця. А згідно КЗпП підставою припинення трудового договору може бути підстава, передбачена контрактом.

Єдина проблема застосування такого засобу захисту полягає в тому, що контракт не можна укласти з будь-яким працівником. Перелік «дозволених» посад також обмежений. Зокрема, до них відноситься і посада керівника підприємства.

Висновки

Будь-які обмеження прав особи, в тому числі права на свободу вираження поглядів, мають бути ретельно зважені як роботодавцем при укладенні контрактів, так і судом під час прийняття рішення щодо задоволення позову про відшкодування шкоди, завданій діловій репутації особи, чи відмову у його задоволенні.

Така категорія справ, зазвичай, є важкою та довготривалою. Кожні обставини справи є унікальними і мають бути глибоко вивченні перед прийняттям рішення щодо наявності або відсутності порушення та можливості застосування заходів відповідальності до порушника.

Що стосується працівників та колишніх працівників компаній, то ми рекомендуємо їм, в першу чергу, берегти, свою репутацію та не поширювати про свого роботодавця неправдиві відомості задля помсти, а йти і оскаржувати порушення своїх особистих трудових прав до суду. А якщо й поширювати інформацію, то тільки у випадку, коли працівник впевнений або має достатні підстави припускати наявність порушень компанією законодавства або морально-етичних норм. При цьому, необхідно зважувати свої слова та не допускати образливих висловів та свідомих перебільшень особливо за скрутних фінансових умов.