Поділ майна подружжя: як довести або спростувати фактичні шлюбні відносини

Коли люди розлучаються, буває так, що вони не завжди доводять до кінця юридичне оформлення розірвання шлюбу. І коли через роки виникає питання поділу майна, один з подружжя може спробувати відсудити активи, скориставшись презумпцією права спільної власності.

Історію одного з таких розлучень та судової боротьби за майно, яка тривала понад 5 років, розглянув Верховний Суд.  Крапка у суперечці зрештою була поставлена 2 червня 2021 року (див. постанову Касаційного цивільного суду ВС у справі № 372/4004/15). Представництво інтересів відповідача у цій справі здійснювали адвокати АО «Скляренко, Сидоренко та партнери».

Подружжя розійшлося у далекому 1990 році. Дружина звернулася до суду із позовом про розірвання шлюбу у 1992 році. У свою чергу суд цей позов задовольнив, встановивши, що на той момент вже більше двох років подружжя спільно не проживає. Але згідно з діючим тоді Кодексом про шлюб та сім’ю, шлюб міг уважатися припиненим лише з моменту реєстрації розлучення в органах РАЦС. А цього зроблено не було аж до 2014 року.

Йшов час. Чоловік набував цінне нерухоме та рухоме майно, завів нову сім’ю. Проте, у 2015 році про свої права на його майно заявила екс-дружина. Вона подала позов про поділ спільного сумісного майна подружжя, придбаного за період 1992-2014 років. Жінка вимагала, аби за нею визнали право власності на 1/2 частину в кожному об`єкті спільного (на її переконання) нерухомого майна.

Нагадаємо, презумпція права спільної власності подружжя закріплена у ст. 60 Сімейного кодексу. Згідно із цією нормою майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

«У відповідь чоловік подав зустрічний позов про визнання права особистої приватної власності, - розповів асоційований партнер АО «Скляренко, Сидоренко та партнери» Андрій Тригуб, який формував правову позицію у справі та супроводжував процес. - Адже майно було набуте клієнтом за особисті кошти під час роздільного проживання з дружиною і при фактично припиненому шлюбі. За твердженнями клієнта екс-дружина не брала жодної участі – ні коштами, ні працею - у придбанні цього майна, тож не могла і розпоряджатися ним чи обмежувати реалізацію екс-чоловіком права власності».

Згідно з ч. 6 ст. 57 Сімейного кодексу суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею (ним) за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. «Тож нашим ключовим завданням стало спростування презумпції права спільної власності подружжя шляхом доведення суду припинення фактичних шлюбних відносин, - пояснив адвокат. - Для цього ми зібрати чималий масив даних, які були зрештою враховані судами. Зокрема, ми зібрали та ретельно проаналізували інформацію про перетинання кордону кожним з колишнього подружжя і виявили, що починаючи з 2000-х років вони дійсно перебували в різних місцях на традиційно родинні свята, як-от Новий рік, Різдво, річниця весілля. Також ми довели факт реєстрації їхнього місця проживання за різними адресами, починаючи з 1992 року. Крім того нам вдалося зібрати важливі показання свідків, а також виявити суперечності у показаннях свідків протилежної сторони».

Судовий процес затягнувся на роки. Нажаль, не дочекавшись розв’язки спору чоловік помер і тяжби перейшли до його спадкоємиці –малолітньої доньки. Зрештою суд став на бік відповідача. Екс-дружині у позові було відмовлено, а зустрічний позов -  задоволений. Все майно, яке було набуте чоловіком з 1992 року було визнане його особистою власністю.

«Одним із ключових аргументів у цьому спорі став судовий процес 1992 року, який засвідчив факт відсутності відносин, притаманних подружжю (спільне господарство, проживання),  - прокоментував справу керуючий партнер адвокатського об’єднання Олександр Скляренко. - Мабуть саме тому наші опоненти навіть усіляко намагалися заперечити це судове рішення, заявляючи, що воно нібито є підробленим. При цьому, як виявилося згодом та вдалося продемонструвати в суді, екс-дружина використала рішення при укладенні однієї з угод, аби уникнути необхідності отримання згоди на неї від колишнього чоловіка. Отже, це був складний, але цікавий процес. Раді, що нашій команді вдалося відстояти права клієнта».