Спільна сумісна власність – не абсолют: адвокати угамували апетит подружжя у поділі майна

За загальним правилом, кожна річ, набута за час шлюбу (крім речей індивідуального користування) є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Водночас, сам по собі факт придбання майна в період шлюбу не є безумовною підставою вважати це майно спільним сумісним.

На це звернув увагу Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду (постанова від 5 квітня 2023 року у справі №369/16629/20).

Справа стосувалася поділу майна подружжя, у якій команда АО «Скляренко, Сидоренко та партнери» представляла сторону чоловіка-відповідача.

Екс-дружина після розірвання шлюбу наполягала на рівному поділі квартири і автівки, придбаних під час шлюбу, і хотіла отримати у власність ½ частину цього майна. Водночас, значну частину коштів для придбання спірної квартири вніс саме чоловік. Для цього він продав майно, яке належало йому на праві особистої власності.

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

«Саме у цьому полягає презумпція спільності права власності подружжя. І дехто часто вважає, що це правило є абсолютним, оскільки особа не зобов`язана доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя, - прокоментував кейс партнер адвокатського об’єднання Андрій Тригуб, який представляв клієнта у суді. – Водночас, будь-яка презумпція може бути спростована, якщо така можливість передбачена законом і в разі наявності обґрунтованих аргументів».

Дійсно, ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

За змістом пункту 3 частини першої статті 57 Сімейного кодексу майно, набуте дружиною, чоловіком, за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто є особистою приватною власністю. У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Зважаючи на це, врахувавши вартість квартири, розмір особистих коштів, унесених відповідачем, а також зібрані адвокатами докази, суд став на бік клієнта «Скляренко, Сидоренко та партнери», визнавши за колишньою дружиною право лише на 1/8 частину спірної нерухомості. Правильність такої позиції згодом підтвердили суди апеляційної та касаційної інстанцій.