Держзрада чи колабораціонізм? Конкуренція норм КК веде до ЄСПЛ – Андрій Тригуб

Останні зміни до Кримінального кодексу, внесені після запровадження воєнного стану, посилили проблеми кваліфікації злочинів проти основ національної безпеки. На практиці це може призвести як до скасування вироків на національному рівні, так і до ухвалення рішень проти України у Європейському суді з прав людини.

30 травня Асоціація адвокатів України організувала вебінар на тему «Проблемні питання кваліфікації злочинів проти основ національної безпеки». В якості спікера виступив асоційований партнер АО «Скляренко, Сидоренко та партнери» Андрій Тригуб.

Адвокат звернув увагу на те, що сьогодні у ЗМІ повідомляється про велику кількість кримінальних проваджень, що відкриваються  правоохоронними органами за статтями 111 (Державна зрада), 111-1 (Колабораційна діяльність), 111-2 (Пособництво державі-агресору) Кримінального кодексу України. При цьому подекуди одне й те саме діяння під час розслідування кваліфікується за кількома статтями.

«Сьогодні це чутлива категорія справ і їх кількість лише зростатиме з часом. Можна вже  прогнозувати, що будуть звернення до ЄСПЛ і негативні рішення за цими скаргами, які потягнуть репутаційні втрати для України, – вважає  Андрій Тригуб. – Саме тому існує потреба у бездоганному розслідуванні злочинів, без істотних порушень прав особи».

Зокрема, в ході заходу асоційований партнер АО «Скляренко, Сидоренко та партнери» проаналізував історію внесення змін до складу злочину «державна зрада» з 1960 року до сьогодні і від початку в об’єктивній стороні містилося поняття «перехід на бік ворога». Але якщо до 2014 року стаття 111 КК судами не застосовувалася, то з анексією Криму, початком гібридної війни та, особливо, в останній час фази загострення збройного конфлікту, питання якості закону (як одного з критеріїв дотримання принципу правової визначеності) набуло особливого значення.

Адже міжнародний стандарт якості передбачає, що в кримінальному законі питання юридичних прав мають бути вирішені нормами права, а не на основі дискреційних повноважень державних органів. Водночас, прямих відповідей на запитання кого вважати «ворогом», чого громадянину не можна робити, аби його діяння не вважалися «переходом» на бік цього ворога, в українському законодавстві немає. Тож ці поняття фактично є оціночними!

Так, згідно з рішенням РНБО, яким ще рік тому було затверджено стратегію національної безпеки, РФ називалася країною, що розв’язала гібридну війну. Тож тут не може бути дискусій щодо ворогу. «А як бути з так званими республіками ЛНР і ДНР, які офіційно не визнані, не є суб’єктом права, відтак і не можуть вважатися ворогом? Як бути щодо Білорусі, яка за чинними нормативними актами має «статус» країни, яка надала агресору свою інфраструктуру?», - задає питання адвокат.

Андрій Тригуб порівняв диспозиції статей у кримінальних законах інших країн і зробив висновок, що проблема правової невизначеності властива не лише Україні. Надто широкі визначення також містять, наприклад, закони Польщі і Сполучених Штатів Америки. А от у Великій Британії та у Франції перелік діянь сформульований достатньо чітко і не допускає неоднозначності тлумачення.

Інша проблема – кваліфікація дій громадян України, пов’язаних із зайняттям посад в окупаційній владі одночасно за статтями 111 та 111-1 КК. Але ж застосування обох статей чи вибір однієї з них має істотне значення для особи. Державна зрада у формі переходу на бік ворогу є особливо тяжким злочином, який, крім позбавлення волі, тягне за собою також безальтернативну конфіскацію майна. Водночас, добровільне зайняття посади – проступок, що карається забороною обіймати посади. Практика застосування цих статей іноді свідчить про відсутність правової визначеності у цих нормах. Тож, вважає експерт, ми матимемо велику кількість скасованих і змінених вироків. Крім того, оскарження до ЄСПЛ також потягнуть скасування рішень через порушення принципу правової визначеності.

Якщо йти за прикладом розмежування, що застосований у законодавствах іноземних країн, то переходом на бік ворогу слід вважати лише перехід на полі бою зі зброєю в руках. Але такий підхід має бути відображений і закріплений у Кримінальному кодексі.