Сама ідея матеріально винагороджувати викривачів топ-корупціонерів має право на життя. Тим більше, що вона вже реалізована на практиці в деяких країнах. Але в українських реаліях її ефективність вельми сумнівна.

Таку думку в коментарі виданню «Закон і Бізнес» висловив асоційований партнер АО «Скляренко, Сидоренко та партнери» Андрій Тригуб, оцінюючи нещодавно озвучену в Офісі Президента ініціативу запровадити на законодавчому рівні матеріальну винагороду у межах 10% від суми відшкодованих державі збитків або розміру неправомірної вигоди (хабаря).

Цю ініціативу адвокат уважає достатньо небезпечною та наводить дві причини.

«По-перше, в сучасній кримінальній юстиції трапляються випадки відвертих провокацій підкупу із залученням підготовлених заявників-викривачів. Такі заявники часто залежні від правоохоронців. І матеріальне заохочення такого роду діяльності може збільшити кількість сфабрикованих кримінальних справ, - пояснив він. - А це, у свою чергу, кваліфікується як провокація злочину, що не узгоджується із поняттям справедливого суду, в тому числі, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, яка за законом є джерелом права для українських суддів».

Іншим аспектом, на думку А.Тригуба, є проблема доведення вини особи у корупційних злочинах. «По-друге, навіть якщо виходити з благих намірів правоохоронців не слід забувати про наявну сьогодні якість роботи сторони обвинувачення. Ми постійно чуємо зі ЗМІ, що той або інший чиновник погорів на хабарі. Але чим закінчується розслідування? Скільки гучних затримань та анонсованих кримінальних процесів виявилися не пустим піаром, а завершилися обвинувальним вироком? І ці питання не риторичні, а суто практичні, оскільки з урахуванням презумпції невинуватості обіцяні 10% винагороди викривач отримає лише у випадку, коли розслідування злочину буде доведене до кінця», - пояснює він.

У зв’язку із цим адвокат уважає, що більшу користь суспільству у справі боротьби з корупцією можуть принести зміни до законодавства, які б розвантажили слідчих суддів та подолали гострий кадровий дефіцит в судах першої інстанції.