Право землекористувача щодо проводження договірних відносин з орендодавцем підлягають захисту відповідно до спеціальних норм земельного законодавства, зокрема, ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі».

На це звернула увагу Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи справу № 908/299/18, що стосувалася спору між суб’єктом господарювання та міською радою про поновлення договору оренди землі. Текст відповідної постанови нещодавно з’явився у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Міськрада, яка ігнорувала пропозицію орендаря поновити договір оренди земельної ділянки для обслуговування пляжу з організацією вільного доступу громадян, вважала, що процедуру зміни договору з підприємством слід було реалізовувати згідно із приписами цивільного та господарського законодавства.

Верховний Суд послався на підставу поновлення договору оренди землі, встановлену ч. 6 ст. 33 Закону: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

У цій справі суди встановили, що позивач дотримався процедури повідомлення орендодавця про намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк, надавши проект додаткової угоди за п`ятдесят днів до закінчення строку дії договору, належним чином виконавши свій обов`язок щодо повідомлення орендодавця про намір його поновити. Крім цього, позивач продовжував користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії договору. Водночас, міськрада не надала своєчасної (протягом місяця) відповіді на лист-повідомлення підприємства про згоду або відмову у поновленні договору оренди землі.