Доволі часто за «угодою сторін» при розірванні трудових відносин прихований конфлікт. Іноді роботодавець, аби дошкулити, затримує розрахунок чи видачу трудової книжки. Але буває і так, що працівник, поновлюючи свої права, висуває неправомірні вимоги.

У нюансах застосування відповідних норм Кодексу законів про працю розбирався Верховний Суд у справі №686/20491/18.  Текст постанови Касаційного цивільного суду ВС нещодавно з’явився у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

У лютому 2018 року жінку звільнили з посади на підприємстві «за угодою сторін». Але в день звільнення трудову книжку їй не видали та не виплатили  заборгованість із заробітної плати, компенсацію за невикористану відпустку та тимчасову непрацездатність.

Водночас, згідно з частиною першою статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, повинна проводитися в день звільнення.

Тож вона звернулася за захистом своїх прав до суду. При цьому колишній працівник вимагала компенсації у зв’язку із затримкою розрахунків (середній заробіток по день фактичного розрахунку, як те передбачено ст. 117 КЗпП), а також компенсації у зв’язку із затримкою видачі трудової книжки (середній заробіток за весь час вимушеного прогулу відповідно до ч.5 ст. 235 КЗпП).

У Верховному Суді, куди дістався трудовий спір, зауважили, що  положеннями статей 117 та 235 кодексу передбачена відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Однак за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117, так і за статтею 235 кодексу, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде незмірно з правами працівника, який отримує одну заробітну плату.