Визнання неконституційною норми про безальтернативне тримання під вартою військовослужбовців не означає автоматичного звільнення з-під варти підозрюваних. Але вже зараз захист може ставити питання про м’якший запобіжний захід.

Про це заявив партнер АО «Скляренко, Сидоренко та партнери» Андрій Сидоренко, коментуючи Рішення Конституційного Суду України від 24.06.2026 № 4-р(ІІ)/2026.

Нагадаємо, КСУ визнав неконституційною частину восьму статті 176 КПК, яка на час воєнного стану передбачала виключно тримання під вартою для військовослужбовців, підозрюваних або обвинувачених за окремими статтями Кримінального кодексу. При цьому втрату чинності цієї норми Суд відтермінував на три місяці.

«Запобіжний захід не є покаранням. Мета цього процесуального інструменту допоміжна — забезпечити виконання процесуальних обов’язків підозрюваного чи обвинуваченого, унеможливити його переховування від сторони обвинувачення та суду, запобігти потенційним спробам перешкодити досудовому розслідуванню або судовому розгляду справи. Тому тримання під вартою не може бути обов’язковою реакцією на сам факт пред’явлення підозри, яка, до того ж, часто буває необґрунтованою. Особа є невинуватою до ухвалення щодо неї обвинувального вироку. Тож під час обрання запобіжного заходу слідчий суддя має враховувати цю презумпцію і виходити із того, що він обирає запобіжний захід не злочинцю, а особі, яку сторона обвинувачення лише підозрює у вчиненні злочину», — прокоментував суть рішення адвокат.

Тому, на його погляд, дивним є рішення про залишення норми, що не відповідає Конституції, чинною ще на три місяці. «Фактично Суд дозволив як слідчим суддям, так і стороні обвинувачення тимчасово використовувати неконституційну норму, – відзначив А.Сидоренко. – Особлива парадоксальність такої ситуації, яка є досить поширеною в практиці КС, полягає в тому, що сама Конституція (стаття 152) передбачає можливість дії неконституційної норми протягом певного періоду за рішенням Суду». 

На думку адвоката, ст. 152 Основного Закону у відповідній частині та така практика Суду підлягає зміні, оскільки таке «тимчасове неконституційне використання норми закону» суперечить як фундаментальним конституційним принципам, таким як принцип правової держави, законності, правової визначеності, так і банальному здоровому глузду. 

Водночас він вважає, що навіть у найближчі три місяці адвокатам доцільно використовувати встановлену у рішенні Суду неконституційність припису та просити слідчих суддів застосувати менш суворий запобіжний захід, оскільки рішення Суду має правове значення вже зараз та може бути використане під час обрання запобіжного заходу. Це стосується як справ, у яких тримання під вартою вже застосовано, так і нових клопотань про обрання запобіжного заходу. У першому випадку захист може просити про зміну заходу на домашній арешт, заставу чи інший м’якший запобіжний захід. У другому — наполягати, щоб слідчий суддя оцінював ризики, пропорційність обмеження свободи та можливість застосування альтернативи триманню під вартою. «Кримінальне процесуальне законодавство України складається насамперед з положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, і вже потім – з норм КПК та інших законів України», – пояснив свою думку А.Сидоренко.

«Найближчим часом ми побачимо, чи сприймуть суди висновки КСУ як підставу для обрання більш м’якого заходу до формальної втрати чинності відповідної норми КПК. А завдання захисту зараз – у кожній справі акцентувати увагу на тому, що тримання під вартою потребує не механічного посилання на статтю, а індивідуальної оцінки обставин згідно із загальними положеннями КПК щодо порядку обрання запобіжного заходу, судового розсуду і належної мотивації», — підсумував А.Сидоренко.