У Верховній Раді пропонують змінити порядок закриття кримінальних проваджень у формі приватного обвинувачення. Йдеться про випадки, коли потерпілий відмовляється від обвинувачення, але сам обвинувачений не погоджується із закриттям справи.

Проєкт Закону №15218 «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо забезпечення прав обвинувачуваного у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення» був зареєстрований 4 травня.

Нагадаємо, приватне обвинувачення полягає в тому, що відповідне кримінальне провадження може бути розпочате слідчим чи прокурором лише на підставі заяви потерпілого. Водночас, відмова потерпілого від обвинувачення є безумовною, фактично «автоматичною», підставою для закриття справи (крім випадків, коли  кримінальне провадження порушеного внаслідок домашнього насильства). 

Перелік випадків  «приватного обвинувачення» визначено в ст. 477 КПК, зокрема це: умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження без обтяжуючих обставин (ст. 122 КК), умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125 КК), умисне завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, без обтяжуючих обставин (ч.1 ст. 126 КК), домашнє насильство (ст. 126-1 КК), погроза вбивством без обтяжуючих обставин (ч. 1 ст. 129 КК). Всього КПК передбачає більше  40 таких випадків. 

Автори законопроєкту пропонують доповнити п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК , нормою, згідно якої,  якщо обвинувачений заперечує проти закриття провадження щодо нього, відмова потерпілого від обвинувачення не матиме автоматичного наслідку у вигляді закриття справи.

У такому разі (якщо обвинувачений заперечує), відповідно до запропонованої редакції п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК  закриття кримінального провадження не допускається, а провадження буде продовжуватися в загальному порядку.

«Для обвинуваченого у злочині закриття справи без виправдального вироку  не завжди є прийнятним результатом, – пояснив  значення проекту партнер АО «Скляренко, Сидоренко та партнери Андрій Сидоренко. – Якщо провадження припиняється  з «формальних причин»,  лише тому, що потерпілий відмовився від обвинувачення, це не означає, що суд встановив відсутність події злочину, складу злочину або  відсутність вини обвинуваченого. За таких обставин,  кримінальне переслідування щодо обвинуваченого припиняється, однак  особа, не отримує  судове рішення, яке  констатує, що обвинувачений не вчиняв злочину».   

На думку адвоката, запропонована модель може бути важливою для ситуацій, коли особа зацікавлена не просто в припиненні провадження, а в повноцінному процесуальному спростуванні судом пред’явленого йому обвинувачення.  «В деяких випадках, особливо коли йдеться про публічних осіб, для людини сам факт перебування у статусі обвинуваченого може мати репутаційні, професійні та інколи майнові наслідки. Якщо справа закривається «автоматично»  з нереабілітуючої (формальної) підстави без згоди обвинуваченого, це може мати для нього негативні наслідки в майбутньому. Тобто обвинувачений може залишитися без інструменту для доведення своєї невинуватості або непричетності до злочину   в суді», — додав А.Сидоренко.

Водночас він звернув увагу, що зміни потребуватимуть більш детального механізму їх упровадження. Адже після відмови потерпілого від обвинувачення можуть виникнути  практичні питання, наприклад, якщо прокурор  також відмовиться від обвинувачення,  чи повинен суд  «автоматично» закрити провадження, незважаючи на позицію обвинуваченого.  

«Ідея законопроєкту спрямована на посилення гарантій обвинуваченого. Але для практики важливо, щоб КПК не залишав суд і сторони з формальною нормою «провадження продовжується в загальному порядку» без відповіді на прикладні питання. Якщо потерпілий відмовився від обвинувачення, а обвинувачений просить продовжити розгляд, подальший процес має бути зрозумілим для всіх учасників», — резюмував партнер адвокатського обʼєднання.