29 вересня 2026 року Європейський суд з прав людини за запитом українського Верховного Суду надав консультативний висновок щодо штрафу за фіксованою ставкою. 

Приводом для звернення стала справа про оскарження підприємством штрафу у розмірі 200% вартості реалізованої продукції, накладеного на нього за порушення ліцензійних вимог на підставі абз. 10 ч. 2 ст. 17 Закону № 481/95-ВР.

Підприємство, яке продавало пальне й алкоголь через реєстратор розрахункових операцій, відомості про який своєчасно не внесли до додатків до ліцензій, визнало ненавмисне порушення, але оскаржило санкцію як надмірну. Адже ця санкція майже втричі перевищувала вартість його активів. Перша й апеляційна інстанції скасували податкове повідомлення-рішення, врахувавши також самостійне усунення порушення та відсутність шкоди публічним інтересам.

Верховний Суд, переглядаючи справу за скаргою податкового органу, вирішив звернутися до ЄСПЛ і поставив два питання: за якими критеріями оцінювати пропорційність штрафу та чи може суд застосувати меншу санкцію, не передбачену законом.

Суд у Страсбурзі пояснив: за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод необхідний справедливий баланс між публічним інтересом і захистом власності. Для його оцінки можуть мати значення відповідність обраного заходу його меті, вплив на підприємство та поведінка самого підприємства. Перелік критеріїв не є вичерпним.

Автоматичні санкції самі собою не суперечать Конвенції. Водночас правова система загалом повинна забезпечувати захист від непропорційного тягаря. Конвенція не наділяє суди окремим повноваженням зменшувати штраф і не вимагає запровадження саме такого механізму. Спосіб захисту потрібно визначати в межах національного права. 

Хоча ЄСПЛ фактично уникнув прямої відповіді на можливість застосування менш суворих санкцій, ніж це передбачено законом, на думку керуючого партнера АО «Скляренко, Сидоренко та партнери» Олександра Скляренка для бізнесу корисними можуть бути критерії оцінки пропорційності штрафів, на які суди можуть спиратися під час розгляду подібних спорів. Тому для формування правової позиції набуває значення збір необхідних доказів.

«Посилання на велику суму штрафу варто підкріпити доказами того, який тягар він створює для конкретного підприємства. Фінансова звітність, дані про ліквідні активи, рух коштів і зобов’язання допоможуть пояснити, як стягнення вплине на розрахунки з працівниками, контрагентами та продовження діяльності», – вважає Олександр Скляренко.

Окремо адвокат радить документально розкрити обставини порушення: чому воно виникло, чи приховувались операції, чи сплачувались податки, коли і як підприємство виправило помилку. «Для цього можуть знадобитися фіскальні звіти, платіжні документи, заяви про внесення змін до ліцензії та листування з контролюючим органом», – пояснив він. – Ці докази потрібно пов’язати з метою санкції: пояснити, чому за встановлених обставин її застосування створює надмірний тягар».

Довідково. За Протоколом № 16 до Конвенції визначені державою найвищі суди можуть звертатися до ЄСПЛ за консультативними висновками щодо принципових питань тлумачення або застосування Конвенції та протоколів до неї у справах, які перебувають на їхньому розгляді. Такі висновки не мають обов’язкової сили та містять правові орієнтири для національного суду, який самостійно вирішує конкретний спір.