Критерії правомірності залучення таємних агентів у розслідування злочинів проаналізували науковці і практики

Без агентів ефективне розслідування корупційних злочинів практично неможливе. Але їх участь, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, має бути пасивною, аби повністю виключити провокацію злочину.

Такої спільної думки дійшли науковці та практики під час круглого столу Асоціації адвокатів України «Таємні агенти та провокація злочину». Фахову дискусію в рамках Комітету кримінального права та процесу ААУ ініціювали експерти АО «Скляренко, Сидоренко та партнери».

Модератор заходу – співголова Комітету, партнер АО «Скляренко, Сидоренко та партнери» Андрій Сидоренко зауважив, що при розслідуванні корупційних злочинів в арсеналі негласних слідчих (розшукових) дій «найулюбленішим» у правоохоронців залишається використання конфіденційного співробітництва (ст. 275 КПК). Зокрема, залучення таємних агентів. Але їх участь у процесі часто межує із провокацією злочину, що є неприпустимим. То ж питання, яке стало предметом обговорення на круглому столі, має неабияке практичне значення для забезпечення дотримання гарантій справедливого суду в розумінні положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

На неможливості ефективного розслідування корупційних злочинів без залучення агентів наголосив позаштатний співробітник НАБУ Євген Шевченко, який поділився з учасниками заходу власним досвідом викриття корупціонерів. На його погляд, інститут заборони провокацій у корупційних правопорушеннях захищає злочинців та є недоцільним.

Іншої думки дотримується слідчий суддя Солом'янського районного суду м. Києва Вікторія Жовноватюк. Вона переконана, що провокація корупційного злочину є неприпустимим явищем, а роль агента у справі має бути пасивною. На думку судді, відповідь на питання, чи мало місце провокування особи на вчинення злочину, може бути надана лише за результатами оцінки доказової бази в сукупності та взаємозв'язку.

Необхідність законодавчих змін в частині регламентації залучення агента у кримінальне провадження, а також необхідність законодавчого закріплення визначення поняття «провокація злочину» обгрунтовував доцент кафедри адміністративного та фінансового права Національного університету біоресурсів і природокористування України Анатолій Долгополов. На думку науковця, варто також передбачити окремий спеціальний склад злочину за провокацію зі ініціативи працівника правоохоронного органу.

Підбурення особи на прийняття неправомірної вигоди складає об’єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 370 Кримінального кодексу. Про це, коментуючи виступи експертів на заході, нагадав асоційований партнер АО «Скляренко, Сидоренко та партнери» Андрій Тригуб. Він звернув увагу, що провокація часто маскується під добровільне повідомлення громадянином про надання неправомірної вигоди із наступним звільненням цієї особи (якою насправді виступає агент) від кримінальної відповідальності. «То ж завданням суду та сторони захисту у такий ситуації є перевірка методів, використаних правоохоронцями, на предмет їх відповідності гарантіям Конвенції та критеріям, виробленим практикою Європейського суду з прав людини», - зазначив адвокат.

ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що використання негласних сил і засобів для боротьби зі злочинами потребує чітких і адекватних процесуальних гарантій допустимості. При цьому суспільна потреба не може виправдовувати використання доказів, здобутих у результаті провокації. Якщо до використання негласних засобів особою не було вчинено протиправних дій, то вжиті правоохоронцями заходи свідчать про спонукання до вчинення злочину, адже без стороннього втручання злочин міг би і не відбутися (рішення у справах «Тейксейра де Кастро проти Португалії», «Носко і Нефедов проти Росії», «Чохонелідзе проти Грузії»).