Останнім часом ми спостерігаємо тенденцію, коли при кваліфікації службових злочинів суб’єкт (службова особа) визначається не за назвою керівної посади, а за реальним змістом функцій і повноважень, покладених на нього. І такий підхід навіює у фахівців з кримінального права та процесу обережний оптимізм.

Останні тенденції судової практики у кримінальних провадженнях, що стосуються службових злочинів, розглянув асоційований партнер АО «Скляренко, Сидоренко та партнери» Андрій Тригуб під час свого виступу на 9-th Kyiv Criminal Law Forum.

Адвокат нагадав досить складну конструкцію ч. 3 ст. 18 Кримінального кодексу України, що визначає зміст поняття «службова особа». Такими згідно з кодексом є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

У контексті реалізації на практиці цієї норми А.Тригуб відзначив тенденцію збільшення кількості притягнутих до відповідальності службових осіб приватного права, що для суспільства стало певною мірою несподіванкою.

Експерт також навів кілька висновків Верховного Суду, якими визначаються особливості кваліфікації суб'єкта злочину у справах про службові злочини.

Так, у справі № 727/922/17 колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду звернула увагу на те, що виконання рядовим працівником функціональних обов'язків (у цій справі йшлося про обов’язки з охорони праці), яке потягло кримінально-правові наслідки, виключає відповідальність за ст. 271 (Порушення вимог законодавства про охорону праці) Кримінального кодексу, оскільки такий працівник не є службовою особою.

В іншій кримінальній справі № 340/545/15-к ця ж судова палата наголосила на особливостях кваліфікації військової службової особи. У Верховному Суді зауважили, що закон виокремлює 3 групи військових службових осіб:

1) військові начальники;

2) військовослужбовці, що виконують організаційно-розпорядчі обов'язки;

3) військовослужбовці, що виконують адміністративно-господарські обов'язки.

Перші з цих осіб не є представниками влади. Що ж стосується інших категорій військових службових осіб, то за своїм змістом організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські обов'язки, лише прив'язуються до військової сфери.  А тому, виконання військовослужбовцем функцій працівника правоохоронного органу не може розцінюватись як виконання організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків.

Нагадаємо, 9-th Kyiv Criminal Law Forum, організований Асоціацією адвокатів України, проходив 6 грудня, у Києві. А.Тригуб є головою Комітету ААУ з кримінального права та процесу.